Курс молодого бійця: що очікує на першому році навчання

  Вступ до університету – один із найбільш важливих і виважених кроків у житті. Перед тобою не просто формальна зміна середнього навчального закладу на вищий. Університет – перший самостійний крок на шляху дорослішання і становлення тебе як особистості…чув щось подібне? Якщо так – вітаю, ти – абітурієнт!

  Рік тому подібний меседж до мене намагалися донести абсолютно всі, хто тільки знав, що я випускаюся зі школи, – батьки, вчителі, знайомі й, звісно ж, родичі, яких зазвичай бачиш (у кращому випадку) раз на рік.

  Всі ми мріяли скоріше закінчити школу і нарешті вступити до вишу. Як класно бути студентом нам роками розповідали книжки, фільми, друзі й батьки. Є речі, про які ми добре знаємо, але існують і такі, про які я дізналась вже перебуваючи безпосередньо в університетських реаліях – і, та-дам, прощавайте рожеві окуляри, привіт, дійсність! Не буду випробовувати твого терпіння занадто довго, аби не відбирати хліб в УЦОЯО (Український центр оцінювання якості освіти), тому пропоную одразу перейти до того, що ж все ж таки чекає на тебе на першому курсі навчання.

Наївне школярство

  Зараз ти – безперечно герой. Такий собі Г’ю Глас, який, пережив 11 років нестерпних мук і врешті закінчив Богом забуте місце під назвою «школа». Ти пройшов крізь вогонь, воду, теорему Піфагора й Броунівський рух, з року в рік блукаючи колами пекла прямісінько як Данте. Проте все скінчено, атестат у тебе – Доббі нарешті вільний! Відтепер у твоєму житті будуть лише добрі та лояльні викладачі, а навчальний процес здаватиметься чимось цікавим і захоплюючим. Та й взагалі, про яке навчання мова? Студентські роки створенні для галасливих вечірок, а пари на 8:30 ранку лише побічний ефект твого нового дорослого життя, з яким цілком реально співіснувати.

  Пам`ятаєш, на початку я згадувала про рожеві окуляри? Так от, саме зараз, коли ти тільки на порозі свого нового, ще незвіданого життєвого етапу, найкращий момент розвінчати повітряні замки твоїх очікувань щодо легкої долі першокурсника.

  Так, ти обов’язково відвідуватимеш усілякі цікаві заходи: ходитимеш на вечірки з друзями, літтусівки, мотивуючі лекції і посиденьки з гітарою – на усе, чого тільки забажає душа. А надто у перші місяці навчання, коли ти намагатимешся піти на абсолютно все, куди тільки отримаєш запрошення у соцмережах від знайомого твого знайомого. Не встигнеш звикнути до своєї соціальної активності, як помітиш, що наближаються перші дедлайни і вільного часу дедалі менше. Тому швидко навчишся реагувати на подібні запрошення функцією «відхилити».

  Викладачі – ще одна цікава тема. Хоча більшість з них буде ставитися до тебе з повагою і розумінням, проте завжди знайдуться виключення із правил. Ці самі «виключення» змусять тебе відчайдушно зривати голос криками «Шара, прийди!» напередодні іспитів і засинати з конспектами під подушкою. А якщо серйозно – то складність полягатиме в тому, що обов’язково буде бодай один викладач (дай Боже, щоб не більше), чиї вимоги до роботи студентів здаватимуться надважкими у виконанні, і хто в жодному разі не йтиме на поступки групі навіть тоді, коли посередником виступатиме сам деканат.

Про стереотипи: домашнє завдання, перша сесія і вільне відвідування лекцій

  Коли тобі здається, що після ЗНО вже ніщо не здатне налякати в цьому житті, приходить п’ятий вершник Апокаліпсису (у народі просто сесія) і змушує тебе кардинально змінити свої думки. Особливо, коли є багато знайомих зі старших курсів, які немов чатують на свіжу кров аби поділитися власними історіями про цю безжалісну Пані. Та такими, що потягне на цілий сезон «Ukrainian Horror Story».

  Серед студентів існує думка, що найтяжчі сесії – це перша й остання. На власному досвіді я переконалася, наскільки все індивідуально. Бо, наприклад, мені було легко скласти першу сесію, чого не скажеш про другу (у моїй альма-матер сесія тричі на рік). Це ті самі дні, коли забуваєш про сон, більше не помічаєш кількості випитих філіжанок із кавою, а по дорозі на навчання розмірковуєш, чи варте воно того? Або просто засинаєш у вагоні метро й вже не до філософських думок.

  Обов’язково будуть хвилини відчаю, коли жалкуватимеш про той день, коли обрав саме цю спеціальність, саме цей факультет і цей університет. У такі моменти варто згадувати слова Тараса Григоровича «усе іде, усе минає». Тож мине і це жахіття під назвою «сесія». Звісно, буде значно легше, якщо матимеш систематичні знання, а не намагатимешся зазубрити все в останню ніч.

  Можливо, для когось це стане несподіванкою, але в університетах також є домашнє завдання і контрольні роботи, а термін «лекція» не завжди означає відвідування за бажанням. Тут як у російській рулетці – ти або переміг і до наступної сесії отримав ідеальний розклад, або ходиш на лекції з історії української культури на першу пару до злого бородатого Василя Васильовича (навіть якщо твоя спеціальність «фінанси і кредит»).

Цінуй можливості, які маєш

  У майбутньому ти згадуватимеш це літо як фізично й морально найтяжче. Цілком аргументовано, враховуючи, що в свої юнацькі роки ти ледь не посивієш, поки дочекаєшся результатів спочатку ЗНО, а потім вступу. З полегшенням зітхнеш лише тоді, коли віддаси оригінали документів у омріяний виш.

  Проте зараз – саме той час, коли перед тобою відкриті будь-які двері, доступні усі можливості. У тебе ще є нагода зважити всі плюси/мінуси й таки визначитися з тим, що було б тобі цікаво вивчати наступні чотири роки чи шість років. Багато абітурієнтів бояться самостійно зробити вибір, щоб в майбутньому не розчарувати батьків. Порада від мене – завжди слухай власне серце, хоч це і звучить банально.

  Вчора ти був школярем, завтра станеш студентом, а сьогодні… Сьогодні просто насолоджуйся життям, цінуй кожну мить. Якщо людина наполеглива й працелюбна (а я вірю, що ти саме такий/така), то вона підкорить будь-яку вершину – Еверест чи місце на державному замовленні у престижному українському виші.

  Що б не трапилося, пам’ятай – усе на краще! Успіхів!