10 БЕРЕЗНЯ — 74-А РІЧНИЦЯ ВИЗВОЛЕННЯ УМАНІ ВІД ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ

Делегація нашого університету взяла участь у загальноміських заходах з нагоди 74-ої річниці визволення Умані від нацистської окупації. Викладачі та студенти разом із керівництвом міста, ветеранами війни, учасниками АТО, воїнами-інтернаціоналістами, представниками громадськості вшанували пам’ять полеглих воїнів-визволителів, поклавши вінки і квіти до обеліска Слави.

Вшановуючи поіменно воїнів, які полягли, визволяючи нашу землю від нацизму, поминаючи тих, хто був похований, як невідомий солдат, у ці березневі дні уманчани об’єднуються у прояві почуттів патріотизму та гордощів за свою звитяжну історію. З вдячністю пригадуючи тих, хто у жорстокій битві виборював свободу нашої держави, відомих і невідомих героїв визвольних боїв, всіх ветеранів війни, учасники міських заходів схилили голови перед їх немеркнучим подвигом, хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих у боях, знаних і шанованих у місті ветеранів війни, наших визволителів, душі яких уже відлетіли у вічність

У день визволення Умані живі квіти та вінки лягли також до меморіальної алеї Героїв Уманщини, стели біля братської могили військовополонених «Уманська яма», в урочищі «Сухий яр», підніжжя пам’ятного знака «Танк Т-34», меморіального комплексу по вулиці Київській, пам’ятнику Івану Черняховському.

Світла пам’ять і вічна слава героям, загиблим за звільнення нашого рідного краю! Низький уклін дорогим землякам-ветеранам битви із загарбниками!

ДОВІДКОВО

Наше місто було визволено внаслідок Умансько-Ботошанської операції, яку доводилося проводити в дуже складних метеорологічних умовах. Зима 1944 року видалася в Україні хоча сніжною, але теплою і дощовою. Повітря було насичене вологою, ґрунтові дороги розвезло, пересування було важким. Але в таких, невимовно важких умовах бездоріжжя, 24 січня війська 2-го Українського фронту (маршал Іван Конєв) перейшли в стрімкий наступ.

Угрупування німців в Умані було дуже великим. Місто Умань слугувало опорною базою німецьких військ, тут концентрувались крупні сили ворога, в основному 8-ої німецької армії. Проте рішучий наступ радянських військ, якого ворог не очікував, не дав добудувати гітлерівцям довготривалу оборонну лінію.

Наступ здійснювався силами трьох фронтів. Було поставлено завдання: завдати удар з лінії Кіровоград – Звенигородка – Шпола в загальному напрямку на Умань, розгромити уманське вороже угрупування й оволодіти рубежем на лінії Ладижин – Гайворон – Новоукраїнка, а потім, розвиваючи наступ, вийти до Дністра.

7 березня 1944 р. радянські війська з ходу форсували Гірський Тікич, що має стрімку течію і скелясті береги висотою до 40 м та у ширину до 30 м. У цих боях самовіддано діяли воїни інженерних частин: працюючи в крижаній воді, під постійним обстрілом, вони протягом доби спорудили 11 мостів і 2 переправи, що дало змогу форсувати Гірський Тікич та забезпечити переправу військ через ріку.

7 березня було визволено Маньківку. 7-8 березня розгорівся бій в районі станції Поташ Маньківського району. Це була одна з найбільших танкових битв всієї Другої Світової війни, за деякими даними, з обох боків зійшлися сотні бойових машин, близько тисячі. Червона армія здобула перемогу, причому тут були захоплені грандіозні трофеї. Про них згадується в багатьох матеріалах.

Протягом 8-9 березня війська 2-го Українського фронту, що наступали на уманському напрямку, просунулися у глибину до 30 кілометрів і таким чином розширили фронт наступу до 170 км. 8 березня в наступ на уманському напрямі перейшли танкові й механізовані з’єднання. Наступного дня, 9 березня, війська 6-ї танкової армії захопили важливий залізничний вузол Христинівку, частини 40-ї армії наблизилися до міста Сарни.

Німецьке командування перетворило Умань на «місто-фортецю» і наказувало утримувати навіть у випадку оточення. Гітлерівці, встановивши вогневі точки на дахах будинків, у підвалах, на вулицях, а на околицях міста розташувавши важку артилерію, чинили сильний опір радянським військам.

Одними з перших пробилися до Умані частини 73 стрілецького корпусу генерала П. Ф. Батицького, 29-й танковий корпус теж дійшов до Умані. На аеродромі буди захоплені навіть ворожі літаки. Звільняла села Уманщини 4-а гвардійська армія, начальником штабу був наш земляк, уродженець села Косенівка, К.М. Дерев’янко, якому, до речі, довелося поставити крапку в Другій Світовій війні.

Вранці 9 березня 881-й самохідно-артилерійський полк, яким командував капітан М.П. Борисенко, ввірвався в передмістя Умані – Софіївську Слобідку. Впродовж дня й ночі бійці відбивали контратаки ворога. У машину командира полку влучив ворожий снаряд. Капітан М.П. Борисенко дістав поранення, але не залишив поля бою до остаточного визволення міста – саме за цей бій йому було присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

Надвечір 9 березня війська 2-ї та 5-ї гвардійських танкових і 52-ї армій підійшли до міста. Штурм вівся з трьох боків: 16-й та 3-й танковий корпуси завдавали ударів з боку північно-західної околиці та зі сходу й південного сходу, а 11-а танкова бригада – з півночі.

Успішним діям 2-ї танкової армії сприяло й те, що начальник штабу армії генерал-майор О.І. Радзієвський, уродженець Умані, добре знав місцевість і вміло координував дії підлеглих. Бойовий генерал, груди якого прикрашали шість орденів Червоного Прапора, ордени Суворова І і ІІ ступеня, Кутузова І ступеня, Червоної Зірки та інші нагороди, лише 1978 р. був відзначений медаллю «Золота Зірка».

У ніч на 10 березня до центру міста пробився командир роти 8-го гвардійського важкого танкового полку гвардії старший лейтенант В. І. Мельников. Гітлерівці підпалили його танк, тяжкопоранений командир підбив ворожу бронемашину, але й сам загинув. Посмертно його удостоєно звання Героя Радянського Союзу.

Героїчною смертю загинув і командир танкової роти старший лейтенант Є.К. Тищик, який одним із перших увірвався в місто й півтори години вів нерівний бій з гітлерівцями. Він також посмертно став кавалером «Золотої Зірки».

Загалом за виявлену мужність і відвагу під час визволення нашого міста 26 офіцерам і червоноармійцям були присвоєні звання Героїв Радянського Союзу. Мужність і героїзм під час боїв виявили представники 120 національностей і всіх родів військ.

В боях за Уманщину ворог втратив 20 тисяч убитими і 2500 гітлерівців були взяті в полон. Не можна забути, що за визволення Уманщини поклали свої голови до 6 тис. воїнів.

10 березня 1944 року о 1-й годині 30 хвилин місто Умань повністю перейшло в руки радянських військ. А до кінця дня вони оволоділи селами Тальянки, Легедзине, Доброводи, містом Монастирище.

Чорна ніч фашистської неволі висіла над нашим краєм 930 днів. За неповними підрахунками, на території Черкащини було знищено понад 120 тис. осіб цивільного населення. У м. Умань (до війни тут нараховувалося трохи більше 50 тис. мешканців) у Сухому яру гітлерівці розстріляли понад 25 тис. цивільних. Окрім того, щодня в Уманському таборі для військовополонених «Уманська яма» гинуло 60-70 полонених. Під час окупації на Черкащині було знищено більше десяти сіл.

Цілих півроку потрібно було нашим військам, щоб повністю визволити від ворога територію Черкащини. Умансько-Ботошанська операція, яка тривала з 5-го березня та 17 квітня, займає помітне місце серед значних подій і перемог Другої Світової війни. З усіх операцій саме ця була найважчою. Історія війн не знала більш широкої за своїм розмахом і складністю в оперативному відношенні операції, яка була здійснена в умовах повного бездоріжжя і весняного розливу рік.