Новини, події, оголошення

Івана Купала: історія, звичаї та обряди

      Найколоритніше та найцікавіше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят – це свято Івана Купала, свято краси, молодості та очищення.

      Купальське свято – загадкове і таємниче, сакральне і міфічне. Кажуть, що цієї ночі з рік, озер та ставків виходять водяники й русалки, а вода набуває живильних, магічних властивостей, тому здатна наділити людину силою та здоров’ям на весь рік.
   Коріння свята Івана Купала має тисячолітню історію, це одне з найстаріших свят, яке дійшло до нашого часу. З джерел, що зберегли найбільш повний опис свята, можна зробити висновок, що воно існувало з раннього періоду родоплемінних відносин. В Україні під час археологічних досліджень виявлено атрибутику свята, якій понад три тисячі років.

Язичницьке коріння свята Івана Купала

        В більшості стародавніх Європейських народів існувало язичницьке ритуальне свято, пов’язане з природним явищем – літнім сонцестоянням, після якого день починає скорочуватись. Люди поклонялися Сонцю та проводили різноманітні обряди для хорошого урожаю, здоров’я та добробуту.

          Згідно зі стародавніми переказами, найкоротша ніч у році вважалася бісівською, і відлякати всіляку нечисть можна було тільки гучними гуляннями та вогнем. Люди одягались в святковий одяг, збирались навколо багаття, веселились та проводили різноманітні обряди. На купальських іграх дівчата визначали суджених і з цього дня до Петра в Україні святкували весілля.

        Існує версія, що свято Івана Купала пов’язане з язичницьким божеством кохання та продовження роду — Купалом, однак, в язичницькому пантеоні такого божества немає. Купало з’явився внаслідок непорозуміння: літописець з густинського монастиря, знаючи про купальські ігрища, прийняв назву свята за ім’я язичницького бога. Купало, як язичницьке божество, з’явився вперше лише в XVII столітті в Густинському літописі, а пізніше ця помилка була переписана різноманітними дослідниками слов’янської міфології.

       Та як би там не було, історія свята Івана Купала ніби розділена на два періоди: до та після хрещення Русі.

       Першим періодом була епоха язичництва, більшість тогочасних вірувань, обрядів і традицій формувались відносно спостережень за природними явищами. Колись, в житті людини сонце відігравало ключову роль, воно не лише дарувало світло і тепло, йому поклонялись, як богу. У слов’ян-язичників воно мало божественну владу над всім живим, а літнє сонцестояння символізувало найвищий розквіт всіх сил природи. Саме тому, майже у всіх стародавніх культурах, найдовший день у році не міг залишитись без уваги.

         Наступний період в історії свята Івана Купала почався після прийняття християнства. Хрещення Русі дуже вплинуло на культуру слов’ян. Через язичницькі обряди і традиції, які за сотні років міцно укорінились в культурі та побуті, народ ще довго пручався християнству.

        Головний ключ до трактування свята криється в його даті. Оскільки, язичницьке свято було приурочене до астрономічного явища літнього сонцестояння, його відзначали в ніч з 23 на 24 червня. З введенням григоріанського календаря та після переходу на новий стиль свято Івана Купала припадає на 7 липня, а точніше, в ніч з 6 на 7 липня.

         На момент святкувань, Земля проходить апогей своєї орбіти навколо Сонця і завдяки цій космічній події ми отримуємо найдовший день та найкоротшу ніч в році. Найдовший день язичницькі слов’яни ототожнювали з торжество світла і життя, а оскільки після цього дні ставали коротшими, на святі були присутні два ключових персонажі – Купало та Мара, Життя і Смерть. В деяких європейських країнах й досі свято Івана Купала відмічають за старим стилем, в дні літнього сонцестояння.

Християнське трактування свята ґрунтується на євангельському свідоцтві про шість місяців різниці у віці між Іоанном і Христом. Саме тому у календарному циклі свято Івана Купала (Різдво Іоанна Хрестителя) є симетричним до свята Різдва Христового.