7 етапів страху першокурсника

   Здавалося б, нарешті ти закінчив школу, впевнений у виборі майбутньої професії, відгуляв випускний, здав необхідні предмети ЗНО, подав документи до омріяного ВНЗ… Аж настає той самий страх, якого боїться переважна більшість всіх людей – страх перед невідомим. Що з ним робити та які його етапи?

   Перший етап – це усвідомлення, що мрія дитинства здійснилась і ти більше ніколи не сядеш за шкільну парту. Спочатку це радує, навіть гріє душу. Час-від-часу, все-ж, трапляються зустрічі з рідними вчителями. Більшості з них можна гордо говорити про бал ЗНО з їхнього предмету, а іншим навпаки боїшся трапитись на очі. Але яким би не був вчитель, потрібно завжди дякувати йому за все те, що маєш у житті. Частково це і його заслуга!

   Другий етап включає в себе процес спостереження за списками абітурієнтів. Їхнє щоденне оновлення наганяє все більшого страху. Нарешті стає зрозуміло, що ти абітурієнт, тобто ніхто: до школи вже не ніяк не повернешся, а до університету ще не взяли. Та і перспективи з кожним днем все гірші й гірші. Це дійсно страшно! Найголовніше те, що ти нічого не можеш змінити. Все необхідне і можливе зроблено. Залишилось просто чекати.

   На третьому етапі оприлюднюються списки абітурієнтів, яких зараховано до ВНЗ. Побачивши своє прізвище, перше, що приходить на думку – здалось, мозок настільки звик до хвилювань, що не може сприйняти щасливу новину. Далі настає неймовірне щастя, полегшення, самооцінка піднімається на найвищий рівень, з’являється неймовірно приємний смак перемоги. Певна річ, спочатку про це поспішаєш розповісти тим, хто ще не почув твої радісні вигуки. Далі, підключаються усі засоби зв’язку, щоб сповістити найважливішу новину за останній рік. Саме цей етап сповнений щастя!

   На наступному, четвертому етапі знову приходить страх. Хвилювання щодо нового колективу, викладачів, місцевості, але все ще радієш, що нарешті можна вирватись з-під батьківського крила. Приходить зацікавленість в майбутніх одногрупниках. Спочатку доцільно розглянути кращих за себе, тобто тих, хто знаходився вище тебе у списку абітурієнтів. Далі, лише заради угамування допитливості, переглянути, хто був нижче. Певна річ, необхідно порахувати кількість дівчат та хлопців у групі. У більш невгамовних ще приходить бажання знайти хоч когось із групи в соціальних мережах, щоб так сказати наперед закріпитись у колективі. І знову очікування!

   П’ятий етап – це перший студентський дзвоник! Можна сказати найважливіший день, адже хочеться скласти якнайкраще враження про себе. Але, як то кажуть, не завжди все складається так, як тобі хочеться. Відчуття розгубленості та страху не дозволяють вимовити й слова. Все ж, зібравши усю волю в кулак, можна починати знайомитись. Певна річ, спочатку спілкуватись дуже важко, адже ніхто не знає про що говорити. Саме в цей момент розумієш, наскільки мудро робили ті, хто вже певний час хоч з кимось спілкувався в соціальних мережах. Наступний день не менш важливий:

  • Завдання 1: Не заблукати в університеті і знайти свою аудиторію.
  • Завдання 2: Сісти за парту саме з тим, чиє ім’я ти можеш згадати, або хто тобі хоч трохи імпонує.
  • Завдання 3: Налаштувати контакт із сусідом по студентській лаві.

   Далі на поміч приходить студентський куратор, який, як мінімум, хоч щось говорить. Ось вже і старосту вибрали, його заступника. Все починає налагоджуватись, стає трохи комфортніше. Саме на цьому, шостому етапі усвідомлюєш, що в школі тобі було дуже добре, ти мав багато друзів, з якими завжди було весело. Неймовірно хочеться повернутись під те саме батьківське крило. Нам дуже важко прощатись з тим до чого так звикли. Завжди страшно починати все з чистого листка.

   Останній, сьомий етап – це примирення з новим життям. Він настає тоді, коли ти вже майже не плутаєш імена одногрупників, більш-менш знаєш викладачів. Перші підготовки до семінарських занять неодмінно нагадують тобі слова викладачів про те, що університет – це тобі не школа. Але є й плюси, адже ти тепер частіше гуляєш з одногрупниками, і ваші відносини один з одним стають все тепліші, спілкування перестає бути вимушеним, з’являється відчуття комфорту.

   Абітурієнти, знайте, що після чогось поганого і напруженого неодмінно приходить хороше! За це рік ви пережили не мало, і спочатку буде дуже важко, але це природній процес. Найголовніше те, що університет – це родина, частиною якої усі ви скоро станете.

Друк